Про центр

Душевна розмова з Сергієм Андріяшем: «Інструктор ЛФК — провідник для дитини…»

Сергій Петрович Андріяш понад 7 років займається фізичною реабілітацією дітей із порушеннями опорно-рухового апарату, допомагає дітям із діагнозами ДЦП освоювати нові функціональні навички та приємно дивує батьків результатами спільної роботи. Він відкритий у спілкуванні та очевидно, що захоплений, любить свою справу.

На початку 2018-го року Сергій презентував відкриття Оздоровчого центру «Андріяш» і ми змогли поговорити про нове місце, особливості реабілітації дітей та трохи про його особисте. Вийшло тепло й душевно. Ділюсь із вами.

Петровичу, я особисто дізналася про Вас і про вашу роботу від батьків так: «Є Петрович і він творить дива з дітьми»…Як до вас звертатися все-таки?

Приємно, звісно, це чути про дива (сміється). Освоєний новий рух для дитини та мами – це диво, а ще самомотивація, яку я запалюю в дітях. Я “Петрович” уже для всіх — і для дітей, і для батьків, і навіть мій син каже вже: «Мамо, дивися, Петрович прийшов…».

Тож розкажіть же про дива.

Я понад 7 років працюю з дітьми та, звісно, радію разом із батьками, коли в процесі занять дитина показує, що може освоїти більше рухів. За кожним дивом стоїть велика робота. Насамперед треба зрозуміти, з якою проблемою живе дитина й подивитися на неї зі сторони. Важливо бути не в ролі інструктора ЛФК, а бути провідником для дитини. Перше — прийняти та зрозуміти стан дитини. Друге — провести важким шляхом освоєння нових рухів. Третє — мотивувати працювати самостійно.

Кожна дитина має свої індивідуальні рухові обмеження. Важливо розглянути та відчути, що саме їй може полегшити життя і де може звільнитися, народитися новий рух. Для однієї — це розтяжка затиснутого м’яза, для іншої — це посилення незалученої в роботі організму групи м’язів, для третьої — допомога у виробленні стереотипу ходьби…

Наприклад, бачу, що дитина не може освоїти ходьбу, а її м’язовий корсет готовий до цього — тоді нагадую про становище рук, працюємо з правильним виносом ноги, формуємо баланс, психологічно налаштовую на «Ти можеш!» та ін. І виходить, бачу перші кроки.

Важливо ще встановити контакт із дитиною, зрозуміти який до неї потрібен підхід: одній дитині треба дати більше підтримки та багато хвалити, когось і підстебнути, спровокувати на події, з деякими навіть повоювати. Складно це пояснити, як я це роблю, але щось схоже на фільм «Матриця» — бачу і все!

Як ви прийшли до цієї професії?

У дитинстві я робив своїм батькам та братові масаж і мені цей процес дуже подобався. Дорослішаючи, я став розуміти, що хочу зробити це своєю професією. Для мене важливим та приємним було почуття, що я зможу допомагати людям. Я і зараз відчуваю такий азарт, адреналін, виклик — я можу допомогти та знаю, як це зробити. Ще й цікаво побачити, який результат ми отримаємо у кожному окремому випадку.

Я працював у Черкасах у приватній клініці й пацієнти приходили після різних травм та травм хребта, зокрема, переломів, у корсетах та після гіпсу. І це радість бачити, коли після курсу занять пальці починають розгинатися, руки підійматися, робляться перші кроки після візка й людина освоює нові рухи.

Розкажіть більше про ваш 7-річний досвід роботи.

Мій досвід роботи — приватна клініка в Черкасах, Черкаська дитяча обласна лікарня, Київський центр «Крок за кроком». Це був період становлення, коли я сам робив масаж дітям та ЛФК, і вже тоді в мене з’явилися перші постійні маленькі бійці, ми з батьками стали відзначати позитивну динаміку стану дітей. Так, я ствердився у виборі своєї справи, що можу, що потрібен і люблю свою справу. Дуже вдячний батькам діток, що довірилися мені, тоді ще молодому фахівцю.

Зараз ви презентували свій оздоровчий центр «Андріяш» та розкажіть про нього.

Так, назвав центр своїм прізвищем — відповідально та просто. Мені зараз 31 рік і я вже маю репутацію серед батьків, я впевнений у тому, що роблю. Я вимогливий до себе і викладаюсь у роботі максимально, я люблю свою справу, бачу позитивні результати в стані діток, з якими працюю. Моє місце в житті поряд із дітьми.

Чим ваш оздоровчий центр «Андріяш» відрізняється від інших?

У роботі я намагаюся дотримуватися таких принципів:

1. Оцінювання фізичних можливостей дитини, пошук психологічних внутрішніх мотиваторів малюка;
2. Якісний масаж і розроблення суглобів;
3. Персональний план тренувань, розтяжки та силові вправи, дрібна моторика;
4. Поетапне закріплення навички (це найхвилюючий для мене момент, нещодавно синочок мамі вперше вручив букет);
5. Домашні завдання. Тож ви проведете зі мною кілька курсів тренувань.

Повторюся, що я дотримуюсь класичних поглядів на систему реабілітації дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Я бачу ефективність у якісному масажі, без погладжень (сміється) та у вибудованій системі занять ЛФК. Багато досліджень говорять саме про те, що ці методи найефективніші в порівнянні з іншими. Ще я за індивідуальний підхід до кожної конкретної дитини!

ДЦП — такий діагноз, що ви ніколи не зустрінете однакових дітей і не зможете запропонувати їм одну й ту саму програму занять. Я працюю з дітьми, тому вивчаю рекомендації невролога, педіатра та інших лікарів, що супроводжують дитину. За призначеннями лікаря-невролога визначаються обмеження та ризики, такі як епіготовність, шунтування. Кожен інструктор робить ЛФК у своєму виконанні, як його навчили, як він бачить.

Що стосується мене: — Я вибираю працювати з проблематикою кожної конкретної дитини й не робитиму абстрактних вправ, ніяк не пов’язаних із дитиною. Важливо оцінити стан дитини, побачити складнощі у її тілі, правильно поставити цілі на курс занять.

Наприклад, я не займатимуся присіданнями з дитиною, якщо в неї страх ходьби на вулиці, страх великого простору — ми надягаємо наколінники та налокітники й гойда на вулицю, працюватимемо над актуальним, бо так і до пенсії присідатимемо (сміється). Другий приклад: якщо дитина почала ходити невпевнено, падає, завалюється і не стоїть на колінах — ми повертаємося до важливого попереднього етапу та посилюємо навичку стояння та ходьби на колінах, що точно допоможе у впевненій вертикалізації. Доречі, про ці важливі етапи вертикалізації, гасіння патологічних рефлексів я дізнався на курсі навчання у В.Сандакова, багато його рекомендацій використовую у своїй роботі.

Добре, отже ЛФК у вашому виконанні максимально наближено до потреб дитини?

Так, важливим є індивідуальний підхід: оцінити навички дитини, визначити пріоритети в роботі на курс занять та побудувати програму тренувань, і тоді ми бачимо результат.

Діти вчать вас чогось?

О так! І діти, та їхні батьки мене вчать! Мене захоплює їхня сила, терпіння, віра, цілеспрямованість. Навчаюсь у них бути сильнішим! Я вдячний батькам за довіру — це нагорода для мене. Дехто приїздив до мене в Черкаси, тепер їздить до Києва. Я щиро ціню ці стосунки. Іноді можу бути різким, вимогливим, але завжди намагаюся залишатися відкритим та контактним.

Чи був випадок у робочій практиці, що залишився в серці, сильно запам’ятався?

Було багато таких моментів. І якщо мами знімають ролики перших кроків, повзання або впевненого сидіння, я потім багато разів сам переглядаю ці ролики — це зворушливо. Приємно бачити обличчя батьків, коли вони бачать новий довгоочікуваний рух своєї дитини, були сльози радості, очі сповнені подиву. Просто приємно розділяти ці емоції. Працював я з хлопцем, звати його Максим. На перший курс його принесли. Після 8-го курсу стукіт у двері, та він заходить до кабінету з підтримкою мами й каже «Привіт, Петровичу». Я цей так запам’ятав!

Ви від дітей багато вимагаєте, досить суворий, але діти до вас тягнуться.

Їм подобається, що в результаті у них виходить (сміється). Тут важливим є психологічний підхід до дітей, до кожного потрібно вибрати свою стежку. Так, мене побоюються і хочуть бути схожим на мене, один хлопець сказав, що коли виросте хоче працювати Петровичем. Для багатьох дітей важливо дати психологічний настрій: «Ти зможеш!». Вони не вірять у свої сили, є страх зробити перший крок, вкотре впасти та з цим теж важливо працювати!

Які б ви дали рекомендації батькам, коли їхній дитині ставлять діагноз ДЦП?

Перше — це не опускати руки! Зараз дуже багато різних методик та центрів і є можливість допомогти дитині. Потрібно ретельно вивчити все про цей діагноз — батьки мають бути добре підковані. Чим раніше буде розпочато системну роботу з реабілітації, тим більше зробите для дитини. Спробувати різні методики і якщо є результат — продовжуйте в тому напрямку. Важлива системність у фізичних навантаженнях та закріпленні навички — це робота щодня, з вихідними, але без тривалих пауз! Курс занять — це інтенсивне фізичне навантаження, під час курсу ми можемо показати можливості дитини, вивільнити новий рух та його важливо закріпити вдома. Наприклад, якщо в дитини вийшло на курсі вдарити м’яч однією ногою і втриматися в положенні стоячи й не впасти, то потрібно вдома брати м’яч і доводити цей рух до автоматизму. Або дитина навчилася утримувати своє тіло в положенні сидячи хоча б 30 секунд, то стимулювати його в домашніх умовах підтримувати цю навичку. Також виконувати домашнє завдання, задане інструктором ЛФК між курсами. Ще одна рекомендація — це вбудувати спорт у життя дитини.

Часто від мам можна почути такі питання про дитину: «Він ходитиме? Коли?». Чи можете ви дати прогноз щодо потенціалу дитини?

Так, питають часто. Намагаюся ніколи не обнадіювати батьків та бути реалістом. Завжди хочеться допомогти максимально. Є діти з дуже важкими вадами й іноді стоїть завдання полегшити їхній стан, зняти больовий ефект. Буває, батьки самі відзначають, що став менш примхливим і покращився сон — це теж результат. Прогноз дати складно, є ймовірність помилки, ми ніколи не знаємо, як поведеться організм дитини. Завжди говорю: «Будемо оцінювати стан після закінчення курсу»

Інтерв’ю з Оленою Кучинською для журналу Ukrainian People